ТЕМА: ФІНАНСИ, БАНКИ ТА КРЕДИТ. ЇХ РОЛЬ У СИСТЕМІ ПІДПРИЄМНИЦТВА
Запишіть тему урока в зошит. Зробіть конспект за планом.
1. Сутність фінансів суб'єктів підприємницької діяльності. Організація фінансової діяльності підприємства.
2. Роль банків у забезпеченні функціонування підприємницьких структур.
3. Суть та функції кредиту. Банківське кредитування суб'єктів господарювання: види, принципи, організація.
Сутність фінансів суб'єктів підприємницької діяльності. Організація фінансової діяльності підприємств
В економічних відносинах суб'єктів підприємницької діяльності особливе місце займають фінанси. Тому при організації підприємництва слід особливу увагу приділяти фінансовій діяльності, формуванню і використанню фінансових ресурсів, дотриманню вимог фінансової дисципліни.
Фінанси суб'єктів підприємницької діяльності - це особливі економічні відносини, що пов'язані з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів на мікрорівні у процесі відтворення.
Фінансові відносини, які розкривають суть фінансів на рівні суб'єктів підприємницької діяльності, охоплюють такі відносини:
між засновниками підприємства в процесі формування статутного капіталу;
підприємства з іншими підприємствами й організаціями з приводу постачання сировини, матеріалів, реалізації продукції;
між підприємствами та банківською системою з приводу банківських послуг при отриманні й погашенні кредитів, купівлі й продажу валюти та інших операціях;
підприємства зі страховими компаніями з приводу страхування активів, комерційних і фінансових ризиків;
між підприємствами та інвестиційними інститутами під час розміщення інвестицій, приватизації;
підприємства з філіями та дочірніми підприємствами;
між підприємствами і державою з приводу сплати податків та інших платежів до бюджету і позабюджетних фондів, отримання фінансування з бюджету, надання підприємствам податкових пільг;
підприємства з інституціями фінансового ринку: товарними, сировинними, фондовими біржами;
між підприємствами та зовнішніми інвесторами -акціонерами, власниками облігацій підприємства;
всередині самого підприємства у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів і фондів;
між підприємством і його працівниками з приводу виплати заробітної плати, премій, дивідендів тощо;
підприємства з аудиторськими органами.
Фінанси підприємницьких структур, обслуговуючи процес створення нової вартості, яка знаходить своє відображення у вартості ВВП, здійснюють первинний його розподіл на фонди нагромадження, споживання, відновлення матеріальних елементів процесу виробництва.
Організація фінансової діяльності підприємства передбачає форми, методи і способи формування та використання фінансових ресурсів, контроль за їх кругообігом із метою досягнення економічних цілей.
Організація фінансів підприємств за умов ринкової економіки ґрунтується на засадах комерційного розрахунку, який здійснюється шляхом реалізації таких принципів:
повна господарська і юридична самостійність підприємства;
невтручання держави у внутрішні справи підприємства;
отримання максимального прибутку при мінімальних витратах;
фінансова відповідальність підприємства за результати своєї діяльності, своєчасне виконання зобов'язань, сплату податків, зборів та інших платежів;
самоокупність - покриття витрат на просте відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів;
самофінансування - покриття витрат на розвиток та розширене відтворення підприємства за рахунок своїх доходів.
Організація фінансів підприємства, структура фінансових ресурсів, напрями використання прибутку, взаємовідносини з бюджетом залежать від форми власності (приватне, колективне, державне підприємство), від галузі діяльності (промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт, фінансово-кредитна сфера), від обсягу діяльності (мале, середнє, велике підприємство), від характеру виробництва (технологічні особливості виробництва: фондо-, матеріало-, трудомісткість, тривалість виробничого циклу, залежність від природних умов, сезонність виробництва).
Виробнича і фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів, які мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства.
Фінансові ресурси - це акумульовані підприємством грошові кошти з різних джерел, які призначені для формування основних і оборотних засобів підприємства та здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою одержання відповідного доходу.
Фінансові ресурси підприємств залежно від джерел формування поділяються на такі:
- сформовані під час заснування підприємства (внески засновників у статутні фонди);
сформовані за рахунок власних та прирівняних до власних коштів (прибуток від основної діяльності, фінансових операцій, інших видів діяльності, амортизаційні відрахування, виручка від реалізації зайвих товарно-матеріальних цінностей тощо);
мобілізовані на фінансовому ринку (кошти від випуску цінних паперів, кредитні інвестиції);
- одержані в порядку перерозподілу (страхові відшкодування, бюджетне фінансування, кошти позабюджетних фондів, надходження від керівної організації, дивіденди та відсотки від цінних паперів інших емітентів).
За правом власності фінансові ресурси бувають:
власні (статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування);
залучені (кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги; поточні зобов'язання підприємства по розрахунках);
позикові кошти (довгострокові і короткострокові кредити банків, інші довгострокові фінансові зобов'язання). Матеріально-технічною основою процесу виробництва на
підприємстві є основні виробничі фонди і оборотні активи.
Основні виробничі фонди - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи інших видів діяльності, очікуваний строк використання яких більше одного року. Вони зберігають товарно-речову форму і по частинах переносять свою вартість на виготовлений продукт.
Первісне формування основних фондів, їх функціонування і розширене відтворення здійснюється за участю фінансів, за допомогою яких створюються та використовуються грошові фонди цільового призначення. Формування основних засобів на підприємствах, що створюються, відбувається за рахунок фінансових ресурсів статутного капіталу. В міру участі у виробничому процесі основні фонди поступово зношуються. Та частина їхньої вартості, що дорівнює зносу, переноситься на вартість готової продукції та в міру реалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі в спеціальному амортизаційному фонді, що створюється за рахунок щорічних амортизаційних відрахувань. Інша частина вартості наявних основних фондів виражає залишкову вартість.
Суми амортизаційних відрахувань визначаються за формулою:
А = Бв х Н - 100%,
де Бв - балансова вартість основних засобів, Н - норма амортизації, в %.
Нараховані амортизаційні відрахування використовуються для простого та частково розширеного відтворення основних фондів.
Просте відтворення основних фондів здійснюється шляхом заміни окремих зношених частин основних засобів через проведення ремонтів чи шляхом придбання нових фондів на заміну старих. Це відновлення основних фондів у тому самому обсязі, у якому вони були зношені та вибули.
Розширене відтворення передбачає розширення діючих основних фондів через здійснення нового будівництва, технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих підприємств, модернізації обладнання. Розширене відтворення основних фондів здійснюється у формі капітальних вкладень. У складі власних фінансових ресурсів, що використовуються підприємствами на розширене відтворення основних фондів, важливе місце займає прибуток підприємства. На капітальні вкладення спрямовуються також акціонерний і пайовий капітали, що мобілізуються на фінансовому ринку, залучаються довгострокові кредитні ресурси, інвестиційний податковий кредит, в особливих випадках - бюджетні асигнування та кошти позабюджетних фондів, придбання основних фондів на основі фінансового лізингу.
Для здійснення виробничого процесу підприємству поряд із основними фондами необхідні оборотні виробничі фонди, до складу яких входять запаси сировини, матеріалів, палива, допоміжних матеріалів, залишки незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів.
Оборотні виробничі фонди - активи, які беруть безпосередню участь у процесі виробництва, споживаються в одному виробничому циклі, і їхня вартість повністю переноситься на готову продукцію. Спожиті в процесі виробництва оборотні фонди залучаються до сфери обігу вже в товарній формі у вигляді готової продукції на складі та відвантажених товарів, які в міру реалізації переходять у грошову форму - грошові засоби в розрахунках, грошові засоби в касі підприємства, на рахунку в банку. Товарна і грошова форми ресурсів, які перебувають у сфері обігу, становлять фонди обігу.
З метою забезпечення безперервності процесу виробництва й реалізації продукції кожне підприємство повинно володіти водночас оборотними виробничими фондами та фондами обігу. Грошові засоби, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, становлять обігові кошти підприємства, для нарощування яких підприємство використовує як власні, так і позикові ресурси.
Основні і оборотні фонди підприємство використовує для здійснення підприємницької діяльності, мета якої - отримання доходу (прибутку). Частину доходу у вигляді податку підприємство перераховує в бюджет, суть якого розглянута в попередньому розділі.
У забезпеченні ефективної діяльності підприємства належну роль повинні відігравати банки.
Роль банків у забезпеченні функціонування підприємницьких структур
Банки - це фінансові посередники, які акумулюють тимчасово вільні кошти, надають їх у кредит, здійснюють розрахунки та інші фінансові операції. Сукупність різних банків, що функціонують у державі, становить банківську систему.
Банківська система в країнах із ринковою економікою є дворівневою:
перший рівень становить центральний банк, який виконує функції управління процесами організації кредитно-розрахункового й фінансового обслуговування господарства, проводить державну політику в сфері грошового обігу та кредиту, координує роботу банків, здійснює контроль за їх діяльністю;
другий рівень - банківські установи, що безпосередньо забезпечують процес кредитно-розрахункового та фінансового обслуговування економіки.
Банки розрізняють за такими ознаками:
за сферою діяльності: універсальні, які здійснюють різноманітні операції; спеціалізовані, які виконують окремі специфічні операції та обслуговують певні галузі економіки, певні сегменти ринку (іпотечні, інвестиційні, ощадні, зовнішньоекономічні);
за територіальним характером діяльності: місцеві кооперативні, регіональні, міжрегіональні, міжнародні;
за розміром активів: найбільші, великі, середні та малі.
З метою забезпечення функціонування суб'єктів господарювання банки здійснюють такі види операцій: відкриття і ведення рахунків суб'єктів підприємницької діяльності, проведення безготівкових розрахунків, касові, кредитні, інвестиційні, трастові та інші операції.
Для забезпечення господарської діяльності та інших потреб підприємств банки відкривають їм рахунки в національній та іноземних валютах. Клієнти мають право вільного вибору банку для відкриття власного рахунку за умови згоди банку. На сьогодні немає жодних обмежень щодо кількості банківських рахунків, які можуть відкривати підприємства.
Депозитні рахунки відкриваються на підставі укладення в письмовій формі договору банківського вкладу між банком і позичальником, а поточні рахунки відкриваються за договором банківського рахунку (Додаток 2).
Депозитні рахунки - це рахунки, які відкриваються банком підприємствам та їх структурним підрозділам на визначений строк або без зазначення такого строку на відповідній платній основі. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитних рахунків юридичної особи забороняються. На підставі укладення договору банківського вкладу між власником рахунку та установою банку клієнт зобов'язується надавати банку в тимчасове користування певну суму вільних коштів, а банк - зберігати залучені грошові кошти, виплатити дохід у формі процентів у встановлений договором термін та повернути депозит разом із процентами у визначений договором строк.
Поточні рахунки відкривають підприємства всіх видів і форм власності, а також їх відокремлені підрозділи для зберігання грошових коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за цими рахунками за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Для відкриття поточних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:
заяву на відкриття поточного рахунку встановленого зразка (Додаток 3);
копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім установ, що утримуються за рахунок бюджетів);
копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту, засновницького договору, установчого акта), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально;
копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, який видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
копію документа, що підтверджує взяття підприємства на облік в органі державної податкової служби, засвідчену податковим органом або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену органом, який видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
довідку про реєстрацію у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, засвідчену органом, який видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
картку зі зразками підписів і відбитка печатки, завірену нотаріально (до картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів надано право розпорядження рахунком і підписання розрахункових документів) (Додаток 4)
Банки здійснюють безготівкові розрахунки в господарському обороті України між суб'єктами господарювання шляхом перерахування грошових коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів. Клієнти можуть 108 давати банкам доручення на перерахування грошей зі своїх рахунків лише в межах наявних на цих рахунках коштів.
Основні форми розрахункових документів, за якими здійснюються безготівкові розрахункові операції, такі:
платіжне доручення - письмове розпорядження платника банківській установі, яка його обслуговує, перерахувати відповідну суму грошових коштів із його рахунку (Додаток 5);
платіжна вимога-доручення - комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин: вимоги постачальника до покупця оплатити вартість відвантаженої йому продукції чи виконаних робіт, наданих послуг та доручення покупця своєму банку перерахувати з його рахунку відповідну суму на користь постачальника;
чек - письмове доручення власника рахунку (чекодавця) банківській установі (банку-емітенту) переказати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред'явника чека (одержувача коштів) чи оплатити пред'явнику чека зазначену в чеку суму;
акредитив - розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар, причому документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця;
платіжна вимога - письмове розпорядження одержувача коштів обслуговуючому його банку списати кошти з рахунку платника без згоди останнього;
інкасове доручення - це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, підприємства в тих випадках, коли їм надане право безспірного стягування коштів;
вексель - письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у визначений строк та у визначеному місці (Додатки 6, 7).
Розрахункові документи повинні відповідати вимогам встановлених стандартів. Підприємство, виходячи зі встановлених можливостей, може подавати в банк розрахунковий документ як у паперовій формі, так і у формі електронного розрахункового документа. Розрахункові документи, які подаються в банк, повинні бути правильно заповнені, в іншому випадку банк їх не приймає до виконання. Розрахунки за документами, що надійшли до банку протягом операційного дня, здійснюються банком того ж дня, а за документами, які надійшли до банку після завершення операційного дня, банк здійснює наступного дня. Якщо рахунки клієнтів відкриті в різних банках, то міжбанківські розрахунки проводяться за допомогою кореспондентських відносин. Усі міжбанківські розрахунки в Україні здійснюються через систему електронних платежів НБУ.
Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також станом розрахунків у підприємств.
Незважаючи на інтенсивний розвиток сучасних платіжних систем і форм безготівкових розрахунків, велика частка в грошовому обороті вітчизняних підприємницьких структур припадає на готівкові кошти. Тому банки прагнуть забезпечити якісне виконання операцій із касового обслуговування клієнтів.
Касове обслуговування являє собою прийняття готівкових коштів від клієнтів і зарахування їх на відповідні банківські рахунки та видачу з клієнтських рахунків через касу банку готівкових коштів за розпорядженнями клієнтів на цілі, передбачені законодавством. Банки виконують касові операції на основі єдиних правил, встановлених НБУ, які визначають порядок прийняття, видачі, перерахування, упакування, зберігання, обліку грошей.
Для прийому, зберігання і видачі грошей та цінностей кожен банк має касовий відділ. При обслуговуванні рахунків суб'єктів підприємницької діяльності банки здійснюють видаткові і прихідні касові операції.
Виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки). Банкам і підприємцям ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) не встановлюються.
Підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівка, що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки (на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір).
Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів, понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Для проведення цих виплат працівникам віддалених відокремлених підрозділів підприємств залізничного транспорту та морських портів готівка може зберігатися в їх касах понад установлений ліміт каси протягом п'яти робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Готівка, що одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту).
Строки здавання підприємствами готівки для її зарахування на рахунки в банках визначаються підприємством і встановлюються за погодженням з відповідним банком (у якому відкрито рахунок підприємства, на який зараховуються кошти).
Кожне підприємство визначає ліміт каси з урахуванням режиму і специфіки його роботи, віддаленості від банку, обсягу касових оборотів (надходжень і видатків) за всіма рахунками, установлених строків здавання готівки, тривалості операційного часу банку, наявності домовленості підприємства з банком на інкасацію тощо. Для підприємств, які мають строк здавання готівки в банк щодня (у день її надходження до каси) (підприємства торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту та ін.) або наступного дня від дня її надходження до каси (для підприємств, у яких час закінчення робочого дня (зміни), що встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності відповідно до законодавства України, не дає змогу забезпечити здавання готівки в день її надходження), - у розмірах, що потрібні для забезпечення їх роботи на початку робочого дня, але не більше розміру середньоденного надходження готівки до каси (за три будь-які місяці поспіль з останніх дванадцяти). Для підприємств, що розташовані в населених пунктах, де немає банків, і мають строк здавання готівки в банк не рідше ніж один раз на п'ять робочих днів, - у розмірах, що залежать від установлених строків здавання готівки та її суми, але не більше п'ятикратного розміру середньоденних надходжень готівки (за три будь-які місяці поспіль з останніх дванадцяти).
Підприємства, що виробляють та перероблюють сільськогосподарську продукцію можуть установлювати (переглядати) ліміт каси на період заготівлі та перероблення сільськогосподарської продукції згідно з фактичними показниками їх касових оборотів (надходжень або видачі готівки) за будь-які три місяці сезону виробництва (перероблення) сільськогосподарської продукції попереднього року. Ліміт каси підприємства сфери грального бізнесу, уключаючи гральні будинки, казино, ігрові автомати з грошовим виграшем тощо, установлюють з урахуванням особливостей діяльності та режиму роботи цих закладів відповідно до затвердженого положення про призовий фонд, як правило, у межах відповідного середньоденного показника. За рішенням керівника підприємства сфери грального бізнесу або уповноваженої ним особи дозволяється встановлювати ліміт каси з перевищенням визначеного середньоденного показника, але не більше суми максимально можливого виграшу клієнта.
Операції з обслуговування готівково-грошового обороту клієнтів проводяться через операційні каси банків. Прийом готівки здійснюється денними і вечірніми прихідними касами за такими документами, як оголошення на внесення готівки з видачею квитанції (Додаток 8) та прибутковий касовий ордер (Додаток 9). Видача грошей із кас банку здійснюється видатковими касами й оформляється грошовими чеками (Додаток 10) та видатковими касовими ордерами (Додаток 11).
Денні каси проводять прийом готівкових коштів протягом операційного дня. Для організації прийому готівки після завершення операційного дня в усіх банках працюють вечірні каси. Видаткових операцій вони не проводять, а прийняті гроші зараховуються на рахунки власників не пізніше наступного дня.
Кредитні операції - вид активних операцій, пов'язаних із наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, врахування векселів тощо. Кредитні операції, як правило, забезпечують банкам основну частину їхніх доходів.
Інвестиційні операції банків передбачають:
купівлю цінних паперів на продаж;
купівлю цінних паперів на інвестиції, тобто для їх утримання до настання строку погашення й отримання дивідендного доходу;
довгострокові вкладення капіталу банку в асоційовані компанії, де банк володіє 20% або більшою частиною їх капіталів і на його частку виплачуються дивіденди;
вкладення капіталу в дочірні компанії, при цьому банк повинен володіти 50% або більшою частиною їх капіталів і на його частку виплачуються дивіденди.
Трастові (довірчі) операції - операції банків, пов'язані з управлінням майном, виконанням інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах його довіреної особи. Трастові операції для підприємств включають розпорядження портфелем цінних паперів підприємств, заставленим майном, під яке підприємства випускають облігації; тимчасове управління справами підприємства в разі його реорганізації; агентські операції з виплати дивідендів на акції корпорацій, процентів на облігації. Крім того, банк може здійснювати збереження цінностей клієнтів у власному депозитарії; ведення реєстрів власників цінних паперів; розміщення цінних паперів, емітованих клієнтами, за їх дорученням тощо, за що стягує плату у вигляді комісії. А також пропонує своїм клієнтам консультаційні послуги - надання роз'яснень, інформації, рекомендацій із різноманітних банківських, правових, фінансових питань, проблем ведення бізнесу тощо.
Роль банків у системі підприємництва значною мірою проявляється в процесі кредитування ними суб'єктів господарювання.
Суть та функції кредиту. Банківське кредитування суб'єктів господарювання: види, принципи, організаціям
Кредитні відносини не змінюють власника цінностей, із приводу яких вони виникають, кредитор залишається власником переданої в борг власності, а позичальник одержує її лише в тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Суб'єкти, які хочуть вступити в кредитні відносини, повинні бути економічно самостійними, здатними нести майнову відповідальність один перед одним, мати взаємний інтерес у співробітництві між собою.
За умов товарного виробництва кредит є обов'язковим атрибутом підприємницької діяльності. Кредитна підтримка сприяє утворенню і становленню нових підприємств малого та середнього бізнесу, запровадженню нових технологій і вдосконаленню видів підприємницької діяльності.
Кредит необхідний для підтримки безперервного кругообороту фондів підприємств із метою компенсації тимчасового розриву між виробничим циклом і періодом реалізації продукції, між здійсненням поточних витрат і надходженням виручки.
Необхідність кредиту зумовлюється особливостями індивідуального кругообороту засобів підприємства, що пов'язані з коливаннями потреби в додаткових коштах. Ці особливості визначаються як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. До об'єктивних факторів відносять: галузеву належність підприємства, характер виробничого процесу, умови 114 постачання матеріалів і сировини, сезонність виробництва. До суб'єктивних факторів відносять: рівень організації виробництва, рівень організації збуту і постачання, інші фактори.
У кругообороті капіталів, що забезпечують відтворення основних фондів, також наявні коливання. Вони зумовлені невідповідністю між потребою у великих одномоментних капітальних витратах і поступовим характером відновлення їхньої вартості. Тому кредит дає змогу здійснити капітальні вкладення ще до того часу, як суб'єкт господарювання нагромадив власні кошти.
Кредиту притаманні такі функції:
перерозподільна, яка полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені й передані в користування економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються в тимчасове користування іншим суб'єктам;
забезпечення потреб обороту в платіжних засобах, яке полягає в тому, що кредит дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обороті, коли потреба в них зростає, і навпаки, тобто забезпечує передумови для ефективного регулювання обороту грошей;
контрольна, яка випливає з самої природи кредиту і полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди;
стимулююча, яка полягає в тому, що позичальник зобов'язаний ефективно використовувати отриману позику, щоб на зароблені кошти не тільки повернути основну суму боргу і сплатити відсотки за користування кредитом, а й отримати прибуток.
За користування кредитом позичальники сплачують процент, суму якого не включають до собівартості продукції, а відносять до витрат фінансової діяльності підприємства. У податковому обліку витрати підприємства на сплату відсотків за користування кредитом відносять до складу валових витрат підприємства, унаслідок чого зменшується сума об'єкта оподаткування податку на прибуток.
Кредиторами підприємства можуть бути банки, небанківські установи (лізингові, інвестиційні, факторингові, страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди), інші підприємства, держава, міжнародні фінансово-кредитні організації, а формами кредитування - грошова і товарна.
Основна частка кредитів надається банками. Банківський кредит являє собою економічні відносини між банком і позичальником з приводу надання коштів у тимчасове користування на умовах повернення та платності. Банки надають позики суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором. Банківська система через надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення й перерозподіл у ті сфери виробництва й обігу, де виникає дефіцит капіталу.
Видача банками кредитів суб'єктам підприємницької
діяльності здійснюється при дотриманні принципів
цілеспрямованості, терміновості, забезпеченості,
диференційованості та платності.
Суть принципу цілеспрямованості, або цільового використання кредиту, полягає в тому, що останній має використовуватися лише на визначені цілі - на задоволення тимчасової потреби позичальника в додаткових коштах. На практиці цей принцип знаходить відбиття у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету позички й дозволяє здійснювати банківський контроль за дотриманням цієї умови позичальником.
Принцип терміновості повернення кредиту передбачає повернення кредиту в заздалегідь обумовлений термін. Строк кредитування встановлюється відповідно до періоду окупності здійснюваних витрат і можливостей позичальника отримати дохід для погашення кредиту та процентів за користування ним. Дотримання цього принципу є важливим для всіх суб'єктів кредитних відносин. Для банківських установ своєчасне повернення наданих у позику коштів є важливим фактором підтримки належного рівня ліквідності, можливості забезпечення виконання своїх зобов'язань перед вкладниками і кредиторами. Для кожного клієнта дотримання принципу строковості, по-перше, дозволяє дотримуватися своїх комерційних інтересів і не 116 сплачувати додаткових процентів за прострочення позики, подруге, позначається на можливостях одержання нових кредитів.
Принцип забезпеченості кредиту виражає можливість реалізації майнових інтересів кредитора щодо наданих у тимчасове користування коштів у разі відсутності в позичальника можливостей повернення кредиту. У сучасних умовах використовують забезпечення у формі застави майна та майнових прав, гарантій, а також договору страхування банківського ризику непогашення кредиту.
Принцип диференційованості кредиту означає зважений підхід із боку банку до різних категорій потенційних позичальників. Диференціація кредитування здійснюється на основі аналізу кредитоспроможності потенційних боржників, характеру їхнього забезпечення, прибутковості вкладень у тих чи інших позичальників, тривалості використання кредитних ресурсів останніми тощо.
Кредити, що надаються банками, класифікують за різними ознаками.
Принцип платності означає необхідність не лише прямого повернення позичальником отриманих у банку коштів, але й оплати права на їх використання. Реалізація цього принципу здійснюється через механізм позичкового процента. Банківський позичковий процент відображає економічні відносини перерозподілу й привласнення банком частини прибутку, що створюється на підприємствах-позичальниках унаслідок продуктивного використання наданої позики. Отже, джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створюється в процесі використання позики. Розмір процентних ставок за кредитами, наданими вітчизняними банками суб'єктам господарювання, за 2002-2004 роки та вересень 2005 року показаний нижче.
За строками надання банківські кредити поділяються на короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 3 років), довгострокові (понад 3 роки).
Короткострокові кредити надаються позичальникам на цілі поточної господарської діяльності в разі виникнення в них тимчасових фінансових труднощів у зв'язку із витратами, які не забезпечені надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити надаються на оплату обладнання, на поточні витрати, фінансування капіталовкладень. Довгострокові кредити - на фінансування капітальних витрат на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів, будівництво нових об'єктів та ін.
За строками погашення кредити бувають: строкові, прострочені (кредити, термін повернення яких, встановлений у кредитному договорі, закінчився, а борг іще не повернуто кредитору), пролонговані (кредити, стосовно яких на прохання позичальника банк прийняв рішення про перенесення на пізніший строк повернення боргу), до запитання (кредити, що видаються на невизначний термін), онкольний (погашається на першу вимогу банку).
За валютою виділяють кредити в національній та в іноземній валютах.
За характером виплати відсотка розрізняють кредити з фіксованим, плаваючим, змішаним відсотком.
За забезпеченням кредити бувають: забезпечені заставою (майном, майновим правами, цінними паперами), з гарантійним забезпеченням, з іншим забезпеченням (іпотека, поручництво, страхова угода), незабезпечені (бланкові).
Залежно від кількості кредиторів розрізняють: кредити, які надаються одним банком, консорціальні кредити (кредити, що надаються консорціумом банків, у якому один із банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну клієнтові суму кредиту), паралельні кредити (надаються одному клієнту кількома банками на однакових, заздалегідь погоджених договірних умовах).
За ступенем ризику кредити поділяють на такі:
стандартні - з мінімальним ступенем ризику,
нестандартні, до яких належать кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.
За формою розрізняють лізингові (довгострокові кредити в майновій, товарній формі з приводу надання довгострокової оренди), іпотечні (надаються під заставу нерухомого майна), бланкові кредити (незабезпечені кредити, що надаються фінансово стійким підприємствам на термін 1-10 днів).
Залежно від мети використання кредити поділяються на кредити на формування обігових коштів та кредити на фінансування основних фондів, приватизацію державного майна.
За методами надання: кредити, що надаються в разовому порядку (коли рішення про надання кредиту приймається банком окремо щодо кожної позики клієнта), відповідно до відкритої кредитної лінії (надання позичальнику кредиту протягом певного часу в розмірах, що не перевищують заздалегідь обумовленої суми - ліміту кредиту), гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання чи в міру виникнення потреби).
За способами погашення кредити поділяються на такі, які погашаються поступово або частинами; такі, які погашаються одним платежем по закінченні терміну; такі, які погашаються відповідно до умов кредитного договору.
Кредитні ресурси банків, за допомогою яких вони мають змогу надавати позики підприємствам, формуються за рахунок їх власних, а також залучених коштів. До залучених коштів входять залишки грошових коштів на поточних, депозитних та інших рахунках юридичних і фізичних осіб, кредитів Національного банку, міжбанківських кредитів інших комерційних банків тощо.
Найважливішими етапами процесу банківського кредитування є:
розгляд заявки на кредитування;
оцінка кредитоспроможності та фінансового стану позичальника;
підготовка й укладання кредитного договору
(Додаток 12);
процедура надання кредиту;
повернення кредиту;
контроль за виконанням умов кредитного договору.
Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з заявкою (клопотанням), у якій обумовлюються сума, мета, вид, термін кредиту, його забезпечення. Банк вимагає, щоб до заяви були долучені супровідні документи, повний перелік яких залежить від конкретного об'єкта кредитування. Основні з них такі:
копія свідоцтва про державну реєстрацію;
копія установчих документів;
фінансова звітність за останні 3 роки (баланс, звіт про прибутки та збитки, звіт про рух грошових коштів);
бізнес-план, техніко-економічне обґрунтування заходу;
матеріали аудиторських перевірок за 3 роки;
відомості про раніше отримані кредити та відсутність заборгованості за ними;
копії договорів на постачання та реалізацію відповідних товарів, послуг;
документація на предмет застави, гарантії, поручительства, страхування тощо.
На основі ознайомлення з документами банк оцінює сильні та слабкі сторони майбутнього позичальника, робить початковий висновок про можливість видачі кредиту.
Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності та фінансового стану позичальника.
Кредитоспроможність банківських клієнтів означає такий їх юридичний статус і фінансово-господарський стан, які дають впевненість у здатності й готовності позичальників отримати та повернути кредити відповідно до умов договору.
Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним вітчизняним банком самостійно з урахуванням рекомендацій НБУ. У кожному комерційному банку мають бути визначені ґрунтовні й технічно виражені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів на основі порівняльного аналізу їх балансів, звітів про фінансові результати та ін.
З метою оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника - юридичної особи - НБУ пропонує враховувати чітко визначені об'єктивні показники діяльності клієнта:
платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);
фінансову стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення власних і залучених коштів);
обсяг реалізації;
прибуток та збиток (у динаміці);
рентабельність (у динаміці);
собівартість (у динаміці);
обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника та суми кредиту, наявність рахунків у інших банках, наявність неплатежів (у динаміці);
склад і динаміку дебіторської та кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточні роки);
кредитну історію (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).
Також необхідно враховувати чинники суб'єктивного характеру: ефективність управління підприємством, його ринкову позицію й залежність від циклічних і структурних змін в економіці, галузі; наявність держзамовлень і державної підтримки позичальника, професіоналізм керівництва та його ділову репутацію; іншу інформацію.
Немає коментарів:
Дописати коментар